Діагностика ожиріння

Діагностика ожиріння

Візуально розпізнати ожиріння не складає особливих труднощів. Однак перед тим, як ставити остаточний діагноз, необхідно провести повне обстеження тварини для виявлення захворювань, що є причиною ожиріння або виявлення станів, які помилково можуть бути прийняті за ожиріння (асцит, набряки, вагітність тощо). Деякі захворювання, що супроводжують ожиріння вимагають обов'язкового розпізнання для своєчасного лікування, в іншому разі зниження ваги не буде ефективним. До таких захворювань належать гіперадренокортицизм, гіпотиреоїдизм, застійна серцева недостатність, діабет.

Для визначення ступеня ожиріння можливе використання декількох методик. Можна порівняти вагу улюбленця і параметри тіла зі стандартом породи або показниками тварини такого ж розміру, але з оптимальною вагою. Але це досить суб'єктивні дані, адже навіть у межах однієї породи тварини можуть мати різні типи статури. У клінічній практиці найзручнішою може вважатися оцінка кількості жиру, що покриває ребра і вздовж вентральної черевної стінки. Тварина вважається худою, якщо її ребра легко промацуються і видно візуально, нормальним, якщо вони злегка відчутні без помітного шару жирової тканини, і ожирілим, якщо ребра не промацуються. В ідеалі, повинен відчуватися тонкий жировий прошарок. Але завжди необхідно пам'ятати, що у різних порід різні стандарти і те, що добре для хорта, не може бути нормою для шарпея або бульмастифа. До додаткових характеристик для оцінки ожиріння можна віднести: жирова складка біля основи хвоста, перевалюється хода, повільність.

Можна використовувати індекс відносної ваги тіла, який легко визначається шляхом ділення справжньої ваги на оптимальну вагу тварини. Оптимальна вага приймається за 1 або 100%. Тварина, яка важить менше оптимальної ваги, має індекс менше за 1, а тварина з вагою більше оптимального відповідно більше за 1. Деякі практики вважають тварину ожирілою, починаючи з індексу 1,15 (тобто справжня вага на 15% більше за оптимальну). Більш ліберальні вважають, що ризик розвитку захворювань починається з індексу 1,4. Зараз використовують показник 1,2 для постановки діагнозу ожиріння. Але все ж застосування цієї методики має дві потенційні проблеми. По-перше, як точно визначити яка вага оптимальна для конкретної тварини. По-друге, не можна точно визначити клінічне значення різниці ваги в межах 1% і навіть 5%. Тобто, якщо у тварини індекс 1,19, то це не означає, що йому не потрібно скинути зайву вагу або йому не загрожують наслідки надмірної ваги. Що стосується визначення оптимальної ваги, то можна вважати таку вагу тварини в момент остаточного розвитку, тобто приблизно в 12-18 місяців залежно від розмірів породи, за умови, що тварину не перегодовували в цуценячому віці. У разі котів визначити оптимальну вагу простіше, адже багато домашніх котів має оптимальну вагу в межах 3.2-4.5 кг.

Альтернативним шляхом оцінки ступеня ожиріння можна вважати відсоткове визначення вмісту жиру в організмі. Для визначення відсотка жиру в тілі у людей існує безліч різних методик, які розрізняються за вартістю і точністю. Для тварин використовують морфометричні проміри й шкалу кондицій тіла. Шкала кондицій тіла суб'єктивна оцінка вмісту жиру в тілі. Різні системи для котів і собак мають від 3 до 9 категорій, що відображає ступінь їх точності. Найчастіше використовується шкала з 5 категорій, в якій за оптимальну вагу приймається 3. При цьому тварина повинна мати: 1) нормальні контури й силуети тіла, 2) кісткові виступи, які можна пальпувати, але вони не виступають над поверхнею шкіри, 3) внутрішньочеревний жир, який можна визначити глибокою пальпацією. Якщо показники менші за 2.5 і більші за 3.5, необхідно вживати заходи для відновлення оптимальної ваги. Кондиції тіла можуть визначатися як відношення жирової тканини до нежирової і далі використовуватися для визначення відсотка жиру в тілі. Якщо прийняти за оптимальний вміст до 15%, то за шкалою з 5 категорій тварина з 3 по 5 категорії має вміст жиру відповідно від 20% до 40%. Отже, різниця між категоріями становить 10%. Точність даного методу складає ± 4-5%.

Можна також використовувати морфометричні вимірювання для визначення відсотка жиру в тілі. Досить часто цією методикою користуються у людей. Заснований він на зіставленні різних анатомічних обхватів і довжин. Річ у тому, що жир відкладається в різних областях у різних видів. Так у котів підшкірний жир відкладається взагалі на вентральній стороні черевної стінки і внутрішньочеревно. У собак підшкірні відкладення утворюються взагалі на грудних, поперековій і тазовій областях, а також внутрішньочеревно. Тобто загальним проміром для них буде обхват таза, а решта промірів будуть різнитися.

Для собак використовуються такі формули:

Пси% ЖТ = -1.4 (ДГ [см]) + 0.77 (ОТ [см]) + 4

Суки% ЖТ = -1.7 (ДГ [см]) + 0.93 (ОТ [см]) + 5

Обидві статі% ЖТ = -0.0034 (ДГ [см]) 2 + 0.0034 (ОТ [см]) 2 - 1.9

ВТ (кг)

Для котів використовуються такі формули:

% ЖТ = -0.02 (ДТ2[см] / ВТ[кг]) - 4.12 (ДПК[см]) + 1.48 (ОТ[см]) - 1.16 (ОГ[см]) + 92.93

% ЖТ = 0.04 (ОТ[см]) - 0.0004 (ДТ2[см] / ВТ[кг]) - 0.08 (ДПК[см]) + 1.11

ВТ (кг)

% ЖТ - відсоток жиру в тілі

ДГ - довжина гомілки (від скакального бугра до зв'язки колінної чашечки)

ОТ - обхват таза

ДТ - довжина тіла (від кінчика носа до останнього крижового хребця)

ДПК - довжина передньої кінцівки (від ліктя до пальців)

ОГ - обхват грудей

ВТ - вага тіла

Як видно формули досить громіздкі, але вельми цікаві результати можна отримати при їх застосуванні. Більш того, точність методу становить ± 2-4%ШТ.

У людей відзначена висока кореляція між товщиною шкірної складки і ступенем ожиріння (часто використовуваний метод). У собак і кішок цей метод не буде достовірним, так як шкіра тварини легко відокремлюється від підшкірних тканин.

Можливо використання рентгенівських знімків грудної і черевної порожнин для порівняння підшкірних або внутрішньочеревних відкладень у пацієнта з рентгенограмой тварини з оптимальним вагою такого ж розміру. Можна використовувати ультразвукове дослідження, томографію, загальний вміст калію та рідини в тілі, поглинання жиророзчинних інертних газів, добове виділення креатиніну або 3-метилгистидина. Але на практиці ці методи використовуються рідко.