Історія вільного хом'яка Фродо

Коротенька історія про те, як в моєму домі з'явився неймовірно кмітливий, розумний, відважний карликовий хом'як, на ім'я Фродо.

Це було в суботу. Я бродила по пташиному ринку з метою вбити годину часу. Забрела в ряди, де торгували всілякою домашньою дрібною живністю - рибками, папугами, мишами. Люблю гризунів, що поробиш, навіть дочку народила в рік щура. Ось, ходжу, милуюся. Стояла неабияка спека, і всі звірі, знесилені, лежали в клітках і не реагували вже ні на що. Всі, крім одного. Маленький білий хом'ячок щосили прагнув втекти геть з клітки. Не зупиняючись ані на хвилину, він безсовісно топтався по дрімаючих родичах, чіплявся крихітними лапками за прути, оченята горять, великі рожеві вуха сторчма. Я зупинилася. Думаю: треба ж, який живий, а хтось купить його, засадить у клітку на все життя і не замислиться над тим, як відчайдушно хочеться цій дитині свободи.

- Скільки цей активний? - питаю. Продавчиня мовчки дістала його і з усмішкою посадила мені на долоню. Я було почала відмовлятися. Пояснювати, що не збираюся його купувати, але осіклася на півслові. Просто раптом зрозуміла, що він - особливий і нізащо в житті я не випущу його з рук. Нізащо! Коштував він до смішного мало. Мене забезпечили маленькою картонною коробочкою для транспортування, але я не наважилася запхати його в ще більш страшну в'язницю, ніж клітка для гризунів, так і везла в руках. Як не дивно, він зовсім не заперечував, висунув назовні ніс і сидів тихенько, і навіть заснув, поки я їхала додому. Хороший знак, значить йому не страшно.

Не скажу, що вдома зраділи, але не ведмідь же, справді, що там того хом'яка, та ще карликового, зростом у половину моєї долоні.

Спочатку я вирішила влаштувати йому будиночок у відрі. Нарізали ганчірок, посадили його туди, але він так відчайдушно просився на свободу, що я вирішила дати йому побігати. Він тут же втік за шафу. Ну, думаю, все. Спробуй його тепер дістань звідти. Я заглянула в щілину, постукала по підлозі і подула, він спокійнісінько вийшов і заліз на руки. Ну ми і вирішили, раз він такий чуйний, нехай живе, де хоче. Свободу пересування вирішили обмежити однією кімнатою. Маленький адже зовсім, можна зненацька наступити. Ім'я йому дали Фродо Торбінс.

Він був на диво ручним хом'яком, але з гідністю. І дійсно особливий. Свої емоції він висловлював всім своїм тілом, настільки зрозуміло, наскільки смішно. Ми зробили йому будинок з дитячого конструктора, постелили ганчірок туди. Ганчірочки він відсунув у кут, ми подумали, що ненавмисно, і помістили їх на місце. Тоді він розжбурляв їх зі зарозумілим презирством і пирханням. Ми зрозуміли натяк.

Перше, чого він навчився, - це залазити на моє ліжко. Друге - будити мене вночі, щонайменше, п'ятьма різними способами, як у справі, так і від нудьги. Одного разу не давав мені спати цілу годину.

Якийсь час Фродо не підозрював, що крім моєї кімнати є ще щось, тому щілину під дверима ігнорував, поки одного разу я не відчинила їх у нього перед носом. Він повернув голову і напружився всім тільцем. Відтоді вирватися назовні стало для нього справою честі. Просвіт між дверима та підлогою був нерівним, і те місце, де він примудрявся пролазити, ми заклали старою книгою. Це зупинило його рівно на один день. Потім він додумався, як справжній командос, лягти на спину і, перебираючи лапами по дверях, проповзти в більш вузькому місці. Довелося закласти щілину цілком.

Природно, таке завзяття не могло не давати результатів, варто було йому вийти на свободу, він тут же мчав до людей, дивитися, хто чим зайнятий. Одного разу вночі мало не до смерті налякав тата в туалеті. Відтоді тато з ліхтарем вигулював його вночі по коридору, вважав за краще не спускати з Фродіка очей. До слова, цей хом'як ніколи не тулився до стінки, міг вільно розвалитися в центрі кімнати спати, а ще рішуче відмовлявся усвідомлювати себе маленькою істотою. Постійно плутався під ногами, як собака, при цьому, задерши голову, дивився в обличчя, а коли одного разу таки підліз мені під капці і був злегка пом'ятий, страшно образився і три дні підходив до всіх, окрім мене.

А ще він майже ніколи не набивав щоки. Отримавши шматок ковбаски або сиру, ніс у зубах до будиночка, розмахувався, жбурляв туди здобич, і йшов гуляти далі. Страшно любив холодець і згущене молоко. Але згущене молоко потрапляло йому на вуса й повисало там малесенькими краплями, він страшенно злився, з психами приводив себе до ладу, знову брався за згущене молоко, знову злився, і так доти, поки я не відбирала у нього чайну ложечку з ласощами, щоб зберегти його нерви. Ще нам заборонялося чистити для нього насіння. Варто було тільки почати, він кидав всі свої справи, підлітав і різко вихоплював насіння з рук, дочищав сам і, забравши з собою зернятко, гордо віддалявся.

До зими готувався ґрунтовно. Обгриз зі стіни шпалери до висоти свого зросту і потягнув до будиночка. Але чомусь здер їх тільки там, де не видно, за кріслом, за столом. Не можу сказати, що ховав від нас свої витівки, я якось сиділа на підлозі спостерігала, як він це робив. Він бачив мене чудово і, нітрохи не бентежачись, продовжував своє заняття.

Помер він від старості, проживши у нас два роки. Я оплакувала його довше. Друзі мої, дивлячись на мою тугу за Фродіком, всі як один просили мене не заводити більше гризунів, дуже вже мало вони живуть. Але я, якщо потрапляю на ринок, обов'язково заходжу в пташині ряди, в надії зустріти такого ж тямущого карликового хом'яка.

Автор Xrizo.

Читайте також цікаву історію Пес на прізвисько Цезар від цього автора.