Морська свинка: походження та опис.

Морська свинка: походження та опис

До теперішнього часу опис морської свинки майже не розходиться з описом тварини, який зроблено ще самим Альфредом Бремом у позаминулому столітті. Морська свинка належить до ряду гризунів, сімейства напівкопитних. Відмінними ознаками цього сімейства служать: більш-менш довгастий, підтримуваний довгими ногами, тулуб із чотирипалими передніми та трипалими задніми ногами (втім, у найрідкісніших різновидах це число варіюється - п'ять пальців на передніх лапах і чотири на задніх). Лапи мають голу підошву й озброєні великими копитоподібними кігтями, забезпеченими уздовж верхнього свого боку ребром. Хвіст зародковий, вуха більш-менш довгі, хутро взагалі досить грубе, хоча у деяких різновидів дуже пухнасте та м'яке. Зубна система складається з великих, широких, спереду забарвлених у білий колір чотирьох різців і розташованих із кожного боку по чотири корінних зуби, величина яких майже однакова. Усе сімейство водиться виключно в Південній і Центральній Америці.

Прийнята в нас назва тварини «морська свинка» дає досить невірне уявлення щодо неї. Правильніше було б - «заморська», тобто привезена з-за моря - «свинка». Німці раніше її називали «свинячою мишею». В інших країнах Європи про неї говорили як про «індіанську свинку» або «гвінейську свинку», хоча правильна індіанська назва цієї тварини - «кої», мабуть, вони так називали цю тварину, наслідуючи її крику («ку-ї» або «ко-ї»). Морська свинка стала відомою вже як домашня тварина, а дикий її прабатько довго викликав вагомі сумніви. Уперше її побачили в 30-х роках XVI століття в Перу іспанці, коли відважний авантюрист Франциск Пісарро відправився на підкорення древньої Імперії Інків. Свинки були там не тільки вже цілком домашнім улюбленцем, м'ясо якого вживалося в їжу, але й жертовним, і нутрощі його відігравали істотну роль під час жертвоприношень. Свинки навіть бальзамувалися, і під час розкопок некрополя Анкона (поблизу Ліми) знайдено було 8 мумій морських свинок - є підстави гадати, що вони були присвячені богині Місяця Койа, до імені якої дуже близько підходить і перуанська назва тварини - «кої».

У 50-х роках того ж, шістнадцятого століття, голландці привезли свинок до Європи, і вони, згідно з давніми документами, з'являються спочатку в Парижі й Аугсбурзі, а потім у Цюриху - і завжди під різними назвами. Поступово за морськими свинками утвердилося ім'я «кобайя», запропоноване для всього сімейства відомим німецьким натуралістом Теодором Клейном у 1750 році. Довгий час припускали, що домашня морська свинка походить від бразильської апфеї – яка є в дикому стані невеликого гризуна, що має буро-чорне забарвлення, сильно нагадує кобайю, але кілька більшої величини. Але наприкінці дев'ятнадцятого століття великому німецькому зоологу професору Нерінгу вдалося довести, що родоначальником домашньої свинки є дика «перуанська свинка» - гризун, що трапляється в нинішні часи надзвичайно рідко. Дика свинка дещо менше домашньої свинки за розмірами, але ноги в неї довші, а тулуб тонше. Хутро в неї або повністю червоно-буре, або з білим горлом і черевцем. Іноді трапляються і триколірні екземпляри (з чорними плямами). Цікаво зауважити, що у свинок інків, якщо судити за знайденими муміями, не було чорних плям. Їхнє хутро одноколірне, буро-червоне, з жовтуватими, неправильної форми плямами. В одного молодого зразка хутро на всьому тулубі було жовто-білим.

Звичайна домашня морська свинка триколірна: червона (руда), з чорними та білими неправильної форми плямами. Сталість, з якою ці три кольори (білий - альбінеум, чорний - меланеум і червоний - ерітізм, складають найголовніше забарвлення хутра ссавців) збереглися в забарвленні свинок із першої половини шістнадцятого століття, змусила французького натураліста Поля Жерве вважати, що приручення тварини сталося задовго до появи в Америці європейців. Давність приручення підтверджується й тим, що самка морської свинки народжує понад двоє дитинчат, тоді як дикі її родичі - не більше як двох, а частіше - одного. Однак про плодючість морської свинки думка сильно перебільшена. Насправді не тільки інші гризуни - зайці, кролики, миші, щури - розмножуються швидше, але кішка й собака більш плодючі за морську свинку. Самка морської свинки приносить потомство двічі (рідше - тричі) на рік по 2-3 (рідше до 4-6) дитинчати. Вагітність триває 66-70 днів. Дитинчата з'являються на світ зовсім розвиненими, з розплющеними очима, постійними зубами (молочні губляться ще до народження), і в змозі йти за матір'ю вже через кілька годин. У русі тварини слідують одна за іншою. За умови гарного догляду свинка живе до 8 років. Якщо багато займатися з твариною, то вона стає надзвичайно ручною, хоча ніколи не втрачає своєї лякливості. Розумові здібності її невисокі, хоча свинка відмінно відрізняє сторонніх від свого господаря.

За свою невибагливість, нешкідливість і добродушність кобайя вважається одним із найулюбленіших гризунів. Вона їсть різні частини рослин, починаючи від коренів і закінчуючи листям і плодами, але зерна любить менше, ніж соковиті частини. Отримуючи соковиту їжу, морська свинка може обходитися зовсім без води, хоча охоче п'є молоко. У кожному зоомагазині можна купити спеціальний корм і аксесуари для морських свинок.

Морські свинки дуже витривалі й терпимо переносять погане поводження, унаслідок чого часто служать живою іграшкою для дітей. Характером своїм свинка дещо нагадує кролика, а також мишу. Голос її складається з хрюкальних звуків, а також зі своєрідного бурчання й писку. Бурчання висловлює задоволення, а писк - роздратування або голод.